Раб Божий, ратник буди,
Обетов не забуди:
Ведь все мы крещены-
Отверглись сатаны.
Не будь же другом миру
И не служи кумиру.
Возьми с собой для битвы
Щит - пост и меч - молитву.
Надежда укрепляет,
Удары ослабляет.
А униженья - латы
И помощь Сил Крылатых.
Врагу в плен не сдавайся,
До смерти с ним сражайся.
Имея Божий страх,
Повергнешь злобу в прах...
Бди, очи не закрой:
Мир - только Там! Здесь - бой!
_____________________________
Куда ты путь свой держишь?
И кто твой спутник верный?
И долго ли идти?
Чем укреплён в пути?
Путь - узкий и прискорбный
Во Град предивный Горний.
Крест - сила нашей веры,
Дорога в мир безмерный.
С собой - запас терпенья-
Сухарики спасенья.
Как сладкий мёд гортани-
Петь Богу не престани!
И слёзы покаянны-
Вкуси небесной манны.
Спешим к чертогам Царским,
Сопутствует нам Царь Сам,
Царица открывает
Врата святого Рая.
Не дай в грехах заснуть:
Дом - только Там! Здесь - путь!
Варвара Скобарка,
Псков, Россия
Сума легка... Ума - слегка... Сердце... И рука!
Варвара Скобарка - не совсем псевдоним))) Если бы в те годы, когда я родилась, был обычай называть по святцам, была бы Варварой. Впрочем, и имя в честь актрисы Ларисы Голубкиной тоже неплохое))) О нём даже есть у меня поэма "Крылатое имя"
А скобарка я и по месту рождения (Псков), и по духу. Горжусь памятью своих предков,стараюсь подражать им в вере и в добрых делах. Святая княгиня Ольга из наших мест родом, и о ней, о её жизненном пути я осмелилась порассуждать в поэме "Весло и прясло".
Эти и другие произведения я помещаю в своём блоге(ссылка дана) и на сервере стихи.ру http://www.stihi.ru/avtor/varvaraskobarka/
Прочитано 4279 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
